Сборник "Война & Сопли".
Сільска примара :

Кіносценарій для студіі "Довженко-філмз".

Трагедія "Сільська примара".
1 серія.

Українське село.
Співають півні. Унизу екрана надпись - "Четверта година ранку".
Вулиця. Хати. В одній хаті загоряється світло. Камера наближається і через вікно залазить у хату.

Бідна обстановка. Ліжко, на якому спить дитина невизначеного віку та статі. Вона вкрита якимось непевним одіялом, дуже поштопаним.
Розкладачка із постєльним бєльйом, бєльйо прибирає жінка віком від 25 до 45 років.
Вона вдіта у подерту ночну рубашку, через яку видко, шо цицьки у жінки обвислі та негарні; лице в неї заспане, бліде та худе.

Надпис унизу екрана - "4-та ранку. Тра йти на ранкову дойку".
Жінка (а ми вже знаємо, шо це доярка) іде на кухню.
Дерев'яний стіл, застеляний клейонкою. На столі - сіль та хлєбніца.

Жінка витяга з хлєбніци хлєб, вкритий ганчіркою колишнім рушником, одрізає від хлєба не вельми товстий шмат, солить його, їсть. Запиває водою із відра, шо стоіть на ослончику; кружка - із одбившоюся емаллю.
Над піччю вісять на мотузку стірані та штопані підшатнники.
Жінка вдягаєцця у кухвайку, вона - ж тілогрейка. Надягає резінові чоботи, підходе до кроваті із дитиною, цілує її у лоба, поправляє одіяло, вимикае свет і виходе із хати.

* * *

Вже знайома нам сільська вулиця.
Вже відома нам сільська жінка йде по вулиці. Стоїть, наверно, жовтень.
Все затягнуто туманом середньой густоти; під ногами болото, у яке жінка, бува, вгруза по кісточки; тоді з ней наполовину злазять гумові чоботи, які на кілька размєров більші, ніж тра. Коли жінка проходе повз інші хати, деінде починають гавкати собаки, але швидко втихають, лише десь далеко чутно кілька секунд відголоски собачого гвалту.

Попереду жінки виростае хверма. Зі стін хверми пообпадала штукатурка; стекла у вікнах вже давно немає. Чутно слабке мукання корівок, які висовують своі зхудлі мордяки у вікна та намагаюцця погризти дерв'яні рами вікон. Одна половина дверей, які ведуть на хверму, перекосилась і тримаєцця на одній завісі, так, шо ні закрити, ні одкрити.
Чутно якийсь посторонній галас. По кілька секундному прислуханні можна поняти, шо це п'яними голосами співають "несе галя воду".
Голоси наближаюцця; їх власники з'являються з-за рогу хверми. Це п'яна сільська молодь, серед якої можна виділіти удітого у пінжака та гарні чоботи молодика. Це явно лідер групи.

Надпис унизу екрана - "Син голови"
Група помічає жінку; зупиняється. Про шось тихо балакають, подекуди голосно гиржать. Від групи виокремлюється син голови, який розв'язною походкою йде до доярки.
Вони про шось говорять, при чому доярка намагєцця обминути молодика і піти на хверму; молодик же ж у свою чергу тіпа ненавмисно заступає доярці дорогу. Спроби доярки пройти стають усе помітнішими; молодик відверто заступае ій дорогу та починає обнімати та грязно лапатись.

Жінка намагаєцця видертись, шляхом нанесення побоів молодику, але до них уже підбігає молодь, шо осталась.

Затемнення.

* * *

Хверма.
Худі та виснажені корівки, шо вже пообгризали всю шткатурку із стін.
Від із спини доярки - доярка вручну доіть корівку та шось ій лагідно каже. Корівка у відповідь шось мукає і легенько облизує доярку своім коров'ячим язиком. Камора заходить доярці у лице. Воно побите; кухвайка (вона ж тілогрейка) на пазусі подерта. Видніються знайомі вже нам некрасиві цицьки.

На очах доярки появляються сльози; вона опускає голову та ридає.
Корівки тривожно мукають.
Доярка піднімає голову; у очах у неі темно та все крутиться. Голови корів розпливаються та ніби крутяться навкруги доярки. Потім картінка настроюєцця; у корів замість йіх голів - голови кривдників доярки.

Доярка нажахано одскакуе до стєнки, перевертаючи відро із молоком.
Потім доярка хапає із пожарного щитка заіржавілі лопату на сокиру, біжить із ними до корів.
Хверма з вулиці; з-під дверей тече свіженадояне розлите молоко уперемішку із коров'ячою кроввю. Чутно передсмертні крики та хрипи корів; все гучніше гавкають собаки. Камера розвертається в сторону вулиці із хатами; у хатах загоряється світло і на подвір'я вискочують напіводягнені селяни. Зорієнтувавшись, вони біжать до хверми...

* * *

Необхідні примєчанія:
Транскрипція украінських букв.
І - [И]
Ї - [ЙИ]
Є - [ЙЭ]
И - [Ы]

Трагедія "Сільська примара".
2 серія.

Уже ізвєстне нам українське село. Похмурий ранок. Неначе сама природа обплакує доярку, шо померла вчора уночі од нервного струсу в голову. Селяни сосредоточені та серйозні.

Хата доярки. Вона, вся бліда, у вишиванці, лежить в гробу, необтянутому ніякою матерією.
Гроб стоїть на двох таборетах, давно не крашаних. Один з таборетів, очевидно, хилитався, бо під нього підкладено картонку з-під спічечного коробка.
На маленькому стульчику сидить бабушка, яка читає молитви.

Напротів сидить дитина доярки. Дитина плаче: "Мамо, мамо!", тягнучи до гроба свої тонкі рученята.
Заходе тітка і забирає дитину.
Гнітюча тиша; чути тільки нерозбірливе бурмотання бабки.

Раптом доярка починае вставати. Вона сідає у гробу і, не відкриваючи мертвих очей, каже загробним голосом: "Якшо не прийде на мою могилку мій старший синочок, той, шо зараз в городі, в банку начальником працює, не буде спокойствія в селі!" Після знову лягає в гроба.

* * *

Слідуючий день. Селяни ще більше похмурі. Всю ніч до них уві сні приходила мертва доярка. Всю ніч гвалтували собаки. У корів та козів скисло молоко, а тісто на пиріжки не взійшло.
Це неспокойна душа доярки бродить по селу.

* * *

Ще один слідуючий день.
Желєзнодорожна станція. На ній селяни провожають в город послів: учителя, малу дитину доярки, та бабку, шо читала молитви. Всі плачуть. Крізь туман трохи далі видно чиюсь фігуру, дуже похожу на доярку.

* * *

Город. Банк. Перед охранніком (весь у чорному; дубинка та балон з газом на поясі) стоять посли. Вони злякано роззираються. За пластіковими вікнами дзеленчать трамваї, виє сігналізація на дорогих іномарках. У банку - коврові дорожки, грають мобіли та співає модем - одбилась связь. Бігають люди з бомагами.

Посли - до охранніка: "Ой, синочку, пусти ж нас до самого главного начальника, ж мати його си померла, а душа не успокояна по селі літає!" Ридають.
Чутно голос сина доярки-начальника по селекторній связі: "Ну впускай уже, кто там пришёл!"
Кабінет начальника-сина. Він, із кислою мордою, стоїть перед селянами. Учитель: "Сину! Послухай, синку! Згадай, згадай, нашу сільську школу-восмирічку! Я ж учитель твій, синку!"

Начальник-син: "А вы меня ни с кем не перепутали, уважаемые?"
Стара баба: "Ой, покайся ж, сину! Бога побійся та матері покойной! Душа ж її іще не на небі, а серед нас ходить, і все бачить та чує! Покайся!"
Син-начальник: "Не, я щаз вот вызову охрану!"
До нього підбігає мала дитина доярки, обнімає за ногу: "Вася! Брат Вася! Вспомні мене, твого брата, Вася!"

Вася не реагує. Учітель знімає з плечей пакунок, розвертає його і достає якийсь малий пакетік, розкривае його і тицяє Васі під ніс. Баба: "Євшан-зілля..."

Вася нюхає евшан-зілля; очі його наповнюються сльозами. Вася, крізь ридання: "Мати! Мати ж бо моя померли! Ой, матусю, вибач! Ой вибачте ж мені, мамо!!"

Всі плачуть.

1 Прим. авт. "Євшан-зілля" - сорт полину, шо його запах повертає людині пам'ять роду. За нашими відомостями, це сорт подольскої коноплі.

TedIr, 2001

[ назад ]